Орігамі - це самобутнє японське мистецтво
створення моделей різних предметів, тварин, птахів, квітів шляхом згинання
аркуша паперу. Ніхто не знає, хто саме і коли придумав орігамі і як були
вироблені його неписані правила. Є навіть думка, що це мистецтво старше, ніж
папір.
Перші фігурки орігамі виникли з мистецтва драпірування тканини
при виготовленні традиційного японського одягу. Багато поколінь японців внесли
в орігамі свій внесок, передаючи вміння складати плоский лист в чудесну
фігурку.
З давніх часів орігамі виконувало різну роль у житті японців.
Паперові фігурки супроводжували ритуальні ходи в синтоїстських храмах,
витончені метелики прикрашали весільний стіл, самураї розважали дам на
середньовічних балах, складаючи нехитрі фігурки, дбайливі родичі вивішували
магічні паперові кулі над постіллю хворого, щоб вигнати злих духів.
Від покоління до покоління удосконалювалося стародавнє мистецтво,
відбираючи для нащадків самі витончені, найвиразніші фігурки.
З часом орігамі вийшло з релігійних рамок і стало придворним
мистецтвом. Їм могли займатися лише обрані, так як папір був рідкісним і вельми
дорогим матеріалом. Уміння скласти з квадратного аркуша фігуру вважалося
ознакою доброї освіти, вишуканих манер і витонченого смаку.
1.
Відкриття паперу
У давнину китайці використовували для письма дерев'яні та
бамбукові дощечки і шовк. Спосіб фіксації знань на дощечках був об'ємний і тому
незручний (Відомий факт, коли літератор династії Хань (206 р. до н.е. -
220 р. н.е.) Дуфань Шо написав для імператора статтю на трьох тисячах
деревних стовбурів). А шовк, хоч і був прекрасним матеріалом для письма, був
занадто дорогим.
Тому в справу йшли навіть найменші його обрізки, які змочували і
розтирали між каменями. Отриману кашку наливали на рівну поверхню і сушили під
гнітом. Це була ще не папір в строгому сенсі слова, але вже крок до її
виготовлення. Подібну технологію використовували і східні туркмени для
виготовлення найтоншого повсті. Для цього вони розпускали у воді невеликі
шматочки вовняної нитки. Їх потім відловлювали ситом, відкидаючи на спеціальний
прес, віджимають і сушили.
До 3 в. до н.е. китайці замінили вовна і шовк більш дешевим і
доступним матеріалом - рослинними волокнами, використовуючи для цього товчену
кору тутового дерева і стебла бамбука. Вийшов зовсім новий матеріал-папір.
Офіційною ж датою «появи» папери в Китаї вважається 105 р. до н.е., коли
чиновник Цай Лунь зробив офіційний доповідь імператору про існування такої
технології.
Висушені листки спресованого волокнистого матеріалу виявилися
прекрасним матеріалом для письма. Імператор Хен Сюай навіть видав спеціальний
указ, забороняє писати на дереві і що пропонує використовувати для письма
тільки папір.
У VI-VII столітті н.е. в Китаї вже мали ходіння паперові гроші
Фей-Тянь («Літаючі монети»). Ймовірно, це були перші паперові гроші в історії
людства. У VI столітті н.е. в Китаї вже виготовляють справжні паперові книги.
Китайці ревно зберігали секрет виготовлення паперу, технологію її
виробництва було заборонено вивозити за кордон. Однак, згідно з легендою, в
початку VII ст. н.е. мандрівний буддійський монах Дан Хо, про який сучасники
говорили, що він був «багатий знаннями і вмів робити папір і туш», добирається
до Японії, де розкриває секрет бумагоделія. Сталося це, як стверджують
«Японські хроніки» («Ніхонгі») у 610 році. А потому сторіччя японці вже
виробляють свою власну папір, яка за якістю перевершує китайську.
Спочатку папір в Японії отримували з коконів шовкопряда. Їх
варили, розкладали на циновку, промивали у річковій воді, перетирали в
однорідну масу, яку після отцежіванія води сушили. Верхній шар, або шовкову
вату, видаляли, а на циновці залишався тонкий волокнистий шар, який після
висушування перетворювався на аркуш паперу.
Незабаром дорога сировина замінили більш дешевим - тими ж стеблами
бамбука, деревною корою, коноплями, ганчір'ям. З'являється багато дрібних
майстерень, виробляють папір. Перша велика паперова фабрика в Токіо виникла в
1870 м. До того часу в країні було вже більше 35 тисяч майстерень, де папір виготовляли
вручну.
Старовинна технологія виробництва паперу зберігається в Японії і
до сьогоднішнього дня. Майстрам, що опанував таємницями давніх ремесел,
присвоюється звання «живе скарб» і виділяється значна стипендія. Разом з
найбільшими фабриками, що виробляють щодня кілометри папери в рулонах, працюють
маленькі майстерні, де виробляють вручну окремі дорогі аркуші паперу «ваші».
Цей папір дуже міцна - вона витримує кілька тисяч згинів. На папері «ваші»
після закінчення першої світової війни був підписаний Версальський договір про
мир.
2.
Виникнення орігамі
У давнину Китаї папір використовували самим різним чином, в т.ч. і
в релігійних обрядах. Наприклад, спочатку було прийнято на похоронах разом з
небіжчиком спалювати і весь його домашній скарб - щоб забезпечити йому
подальший шлях на небесах. Однак пізніше з ощадливості реальні речі померлого
були замінені спеціальними смужками паперу, на яких писалися лише їх назви
(подібні смужки паперу з надрукованими побажаннями процвітання і щастя в наші
дні можна купити в дріб'язкових крамницях Китаю). З паперу же виготовлялися та
різноманітні корисні в побуті речі, на зразок знаменитих підвісних ліхтариків.
При їх виготовленні використовувався і прийом складання. Однак складання
фігурок з квадратних аркушів паперу не отримало в Китаї такого ж потужного
розвитку, як в Японії. Ймовірно, це пояснюється тим, що японці використовували
папір не тільки для письма, виробництва ширм, парасольок, вікон і навіть одягу,
але і для наочної демонстрації деяких світоглядних ідей філософії
дзен-буддизму.
Буддисти були перші, хто звернув увагу на дріб'язок і знищив поділ
світу на високе і низьке (на відміну від західного зосередження на загальних
законах, пристрасті до великого, що приводить до поділу мистецтв на високі і
низькі, занять на важливі і не дуже). Вони звернули свою увагу на все, що
неміцно, на мить, на найменшу дещицю, з чудовою метою - щоб зловити в ній, в
дрібниці, подих вічності, бо у світі все пов'язане з усім.
Вони шукали в простому прояви єдиної і неподільної істини - макото
- бо будь-яка малість містить її, і треба вміти її, Істину, там виявити.
Буддизм взагалі шукав істину в багатьох напрямках, і кожен прийняв
його народ знаходив свій особливий шлях до неї. Говорячи про шляхи в
буддійському розумінні, варто підкреслити, що різні шляхи до Істини в ньому не
конкурували між собою, а скоріше доповнювали один одного, тому що всі вели в
єдиному напрямку - до єдиної і неподільної Істини. У цьому сенсі Схід не знав
релігійного фанатизму Європи.
Японські буддисти розробили вражаючої сили способи, що дозволяють
побачити Істину. Вони відкрили найвірніший її ознака: красу. Японська гілка
буддизму пішла шляхом непомітного, обрала красу показником істини. На цьому
шляху японці відкрили красу недовговічності, простих речей, нальоту часу на
речах.
Ось чому орігамі не народилося, наприклад, в Китаї, де також був
розквіт дзен - (кит. Чань) буддизму. Китайці шукали істину в іншому напрямку,
там не існувало бі-до - шляхи краси, тобто уявлення про красу, як шляху до
Істини.
Взагалі ж красу, приховану в речах, японці відкрили в IX-XII
століттях, в епоху Хейан (794-1185 рр.) і навіть позначили особливим поняттям
«моно-но-аварії». Це відкриття йде від синто, віри в те, що кожна річ, кожне
явище, навіть слова, містять в собі ками - божество. Синтоїзм, взагалі, дуже
схожий на наш язичництво. Для синтоїстів ками живе, поселяється особливо охоче
у всьому, що незвично. Наприклад, в папері. А тим більше в закрученому в
мудрований зигзаг гохей, який висить і сьогодні перед входом в синтоїстські
святилища і вказує на присутність божества в храмі. Існує 20 варіантів
складання гохей, і ті, які складені особливо незвично, привертають ками.
З IX століття в Японії живе звичай зміцнювати гохей на поясах
борців сумо перед початком сутички.
До цих пір складають у Японії ката-сиро - вісім ляльок з білого
паперу, яких розставляють для запобігання нещасть по всіх восьми напрямках
простору; складають гофу - паперові амулети; та нагасі-біна - символ сімейної
гармонії: він і вона в паперовому кімоно на круглому ложе. Для вигнання злих
духів і очищення храмів синтоїсти досі користуються харам-гуси - мітелкою,
складеної з смужок білого паперу. Взагалі роль паперу в синто дуже велика, і
виробам з неї надається езотеричний сенс.
У періоди Камакура (1185-1333 рр.) І Муроматі (1333-1573 рр.)
Орігамі виходить за межі храмів і досягає імператорського двору. Аристократія і
придворні повинні були володіти певними навичками і в мистецтві складання.
Записки, складені у формі метелика, журавля, чи квітки абстрактної геометричної
фігури були символом дружби чи доброго побажання для коханої людини. Ними
вдавалося часом виразити більше уваги, любові, ніж це можна було зробити
словами. Вміння складати стало одним з ознак хорошого освіти і вишуканих манер.
Різні знатні родини використовували фігурки орігамі як герб і печатку.
Придворна дама Мурасакі Сікібу, що жила в XI ст, згадує в своїй книзі «Гандзі
моно гатарі» («Повість про блискучого принца Гандзі») про різновиди
орігамі-мистецтві складання листів, коли сам лист перетворювалося в хитромудрий
конверт з прикрасою.
У періоди Адзути-Момояна (1573-1603 рр.) І Едо (1603-1867 рр.)
Орігамі з церемоніального мистецтва перетворилося на популярне проведення часу.
Тоді папір перестала бути предметом розкоші і орігамі початок
поширюватися і серед простого народу. Саме тоді, триста-чотириста років тому,
винаходиться ряд нових фігурок, які пізніше стають класичними. Серед них і
японський журавлик (цуру) - традиційний японський символ щастя і довголіття.
Мистецтво орігамі в Японії стало традицією, яка передається з покоління в
покоління в основному по жіночій ліній.
Історики орігамі стверджують, що за манерою складання та набору
фігурок можна було визначити провінцію Японії, в якій виросла і навчалася
дівчина.
Отже, до появи орігамі причетний синтоїзм, який звернув увагу
буддистів на таємницю аркуша паперу. Важливим виявилося також і схожість
звучання японських слів «папір» і «божество» - «камі». В уявленнях японців
виникла якась містична зв'язок між релігійними ритуалами та виробами з
складеного паперу. Не випадково перші орігамі з'являються в синтоїстських
храмах. Один з ритуалів з їх використанням полягав у виготовленні невеликих
паперових коробочок Санбо, які наповнювали шматочками риби і овочів, підносячи
їх у якості жертвоприношень богам.
3.
Перші книги з орігамі
Першим японським виданням з орігамі вважається книга «Семба-цуру
оріката», яка вийшла у світ в 1797 р. Переклад її назви «як скласти тисячі
журавлів «явно натякає на старовинну легенду, яка стверджує, що тисяча
складених класичних паперових птахів допомагає здійснити бажання. Книга цілком
присвячена складанню однієї-єдиної моделі - журавлика.
Різноманітність ж 49 ввійшли в її моделей будується на різному
поєднанні журавликів між собою. Наприклад, вони можуть мати вигляд гірлянди, в
якій фігурки з'єднані кінчиками крил або дзьобами. Для складання такої
конструкції роблять заготовки з смуг або прямокутників з недоведення до кінця
надрізами, які перетворюють заготовки в набори квадратиків. Автором «Сембадзуру
оріката» вважається настоятель храму Рока. У тому ж 1797 р. він випустив
книгу «Чашінгура оріката», в якій було показано, як за допомогою складання і
ножиць зробити з паперу головних персонажів популярної у той час п'єси
«Чашінгура».
У 1845 р. в Японії видається книга «Кан-но-Мадо», що в літературному
перекладі означає «зимовий вікно», або точніше «вікно середини зими». Вона
включає інструкції, здебільшого словесні, як складати кілька десятків класичних
фігурок з паперу та графічні ілюстрації готових моделей.
Знавці історії орігамі стверджують, що саме в «Кан-но-Мадо» вперше
друкується схема складання базової форми «жаба» і самої фігурки на цій основі.
Поява цієї книги в період Токугава (1603-1867 рр.) не випадково.
Саме цей час характеризується початком «демократизації» орігамі -
перетворення цього заняття з ритуально-храмового дійства у популярний дозвілля.
Назва книги вказує на орігамі як на заняття, за допомогою якого
можна приємно скоротати довгий зимовий вечір. Але є й інше тлумачення назви -
як натяк на світло скромних знань, які можна з неї почерпнути.
У 1879 р директор школи для дівчаток Саки Нобузоу зробив для
своїх маленьких учениць книгу з орігамі, що містить інструкцію складання 20
нескладних класичних фігурок. У 1885 р Окамото Консекі видав книгу для
дітей по орігамі «Оріката», яка пізніше була переведена на англійську мову.
4.
Поширення орігамі по світу
Новий етап у розвитку орігамі почався після другої світової війни
і пов'язаний з ім'ям знаменитого японського майстра Акіро Йошізава. Він
народився в 1911 г. і зіграв в історії орігамі унікальну роль. За
допомогою винайдених ним нескладних умовних знаків (див. додаток 1) процес
складання будь-якого виробу виявилося можливим представити у вигляді серії
малюнків-креслень. Акіро Йошізава винайшов сотні нових, раніше не відомих,
фігурок. Він не тільки довів, що мистецтво складання може бути авторським, але
і сприяв його найширшому поширенню. Протягом декількох років Японське
міністерство закордонних справ посилало його в численні поїздки по країнах
Європи, тому що розвинене і підтримане їм традиційне японське мистецтво стало
міжнародним засобом миру і дружби без слів.
На початку XX століття Японія широко відкрила двері решті світу, і
європейці почали знайомитися з класичними фігурками, виконаними в техніці
орігамі: жабою, рибою, журавлики, квіткою ірису.
Однак було б абсолютно несправедливо стверджувати, що Європа до
цього часу була абсолютно незнайома зі складанням. Іспанія може похвалитися
своїм власним, незалежним, відкриттям деяких фігурок, наприклад пташки
- «Пахаріти». Так називається древня класична фігурка, що стала символом
орігамі в Іспанії. Відомий орігамісти Вінсенте Паласіос счтітает, що багато
вказує на появу цієї моделі вперше в Толедо в XII в. Якщо це припущення
вірне, то, без сумніву, Пахаріта є першою традиційної складеної європейської
фігуркою (можливо, однією з перших у всьому світі).
Перші згадуються в стародавніх європейських документах млини,
виготовляють папір, існували в Толедо вже в XII столітті (в Італії вони
з'явилися на століття пізніше). Саме слово «Пахаріта» (букв. - птах) стосовно
до фігуркам має в Іспанії два значення - назва конкретної моделі, або взагалі
будь-яка фігурка, складена з паперу. Саме мистецтво складання фігурок з паперу
називається в Іспанії «робити пахаріти», а самі фігурки - «різні інші пахаріти».
Зберігся датований 1563 роком малюнок Антона Ван Дер Вінгерде «Астрологічний
квадрат, що перетворюється в пахаріти, на тлі м. Толедо».
І все ж папір був матеріалом рідкісним і дорогим. Найчастіше (в
Європі) складали тканина - коміри (в костюмах XVI-XVII ст.), чіпці та інші
головні убори, які носили сестри милосердя, черниці, покоївки.
В початку XIX століття німецький педагог, творець перших дитячих
садів Фрідріх Фребель вперше почав пропагувати складання з паперу як
дидактичний метод для пояснення дітям деяких простих правил геометрії.
Можливо, саме з його подачі школярі різних країн світу тепер
знайомі з невеликим набором «фольклорних» фігурок з паперу.
Любителем орігамі був Льюїс Керрол - автор «Аліси в Країні Чудес»
і «Аліси в Задзеркаллі», який викладав математику в Оксфорді. Записи в
щоденнику Керрола свідчать про те, яке захоплення охопив його, коли він
навчився складати з паперу іграшку, що видаються при сильному помаху нею гучний
бавовна.
Умів складати фігурки з паперу і російський письменник Лев Толстой.
У чернетці до статті «Що таке мистецтво» він пише: «Нинішньої зими одна мама
навчила мене робити з паперу, складаючи і вивертаючи її відомим чином,
півників, які, коли їх смикаєш за хвіст, махають крилами. Вигадка ця від
Японії. Я багато разів робив цих півників дітям, і не тільки діти, але завжди
всі присутні великі, що не знали цих півників, і панове, і прислуга веселить і
зближувалися від цих півників, всі дивувалися і раділи: як схоже на птахів ці
півники махають крилами. Той, хто вигадав цього півника, від душі радів, що
йому так вдалося зробити подобу птиці, і почуття це передається, і тому, як не
дивно сказати, твір такого півника є справжнє мистецтво».
Видатний іспанський поет і філософ Мігель де Унамуно написав
пародійносерйозний трактат з орігамі, і придумав новий особливий спосіб
складання паперу, що дозволив йому створити багато нових забавних фігурок. Опис
тих фігурок, які він складав за чашкою кави, можна знайти в англійському
перекладі його «Нарисів і монологів» (M. Unamuno, Essays and Soliloquies,
Knopf, 1925). Ортега-і-Гарсет в книзі про свого друга Унамуно розповідає, як
одного разу філософ склав з паперу кілька фігурок для маленького хлопчика, який
запитав його, розмовляють між собою пташки.
У 1937 р. У Лондоні виходить у світ книга Маргарет Кемпбелл
«Виготовлення паперових іграшок», в якій вперше згадуються три традиційні на
сході базові форми - «водяна бомбочка», «птах», «жаба». У 1946 р. схема
складання класичного японського журавлика публікується в одному з англійських
дитячих журналів.
5.
Композиції з паперу
Складання квітів з паперу - заняття захоплююче. А складання
композицій з квітів - справжня творчість, де все залежить від смаку і фантазії
художника. Квіти і листя до них можна скласти за кресленнями. У такій
композиції передається настрій, сприйняття світу, душа.
Композиції запропоновані вашій увазі, те саме що мистецтву
ікебани. Це синтез традиції і фантазії, спроба відтворити з паперу чудовий
куточок живої природи, де квіти і трави ростуть, буйствують, а не зрізані і
зібрані в букет.
Опорою рослинам і оригінальним декором служать паперові трубочки.
Мова квітів, як і мова орігамі, міжнародний. Безмовний, зрозумілий
і доступний кожному, він покликаний дарувати людям мир і любов, добро і
взаєморозуміння, радість і натхнення.
Щоб скласти лілію або чотирилисник, спочатку необхідно скласти
базову форму «подвійної квадрат».
Потрібно скласти квадрат паперу навпіл, щоб вийшов прямокутник.
Необхідно розгорнути аркуш і повернути його. Зробити те ж саме ще
раз.
Знову розгорнути аркуш. Перегнути по діагоналі. Перевернути лист
на іншу сторону і перегнути за іншою діагоналі (вийшов квадрат з лініями згину
«Горою» і лінією згину «долиною», як на рис. 1.). Акуратно розгорнути
аркуш і натиснути пальцем на центр. Папір сама складеться в «подвійний
квадрат».
